|
Він – музикант, у нього велике серце,
Обожнює каву, та п’є чомусь віскі і ром.
Він пише про дощ й про вітер, про холод,
Про долю, життя, і квіти... часОм.
Йому б хотілось справжнього кохання –
Такого теплого, щоб пробирало до кісток,
Такого, щоб довіку, щоб більше не дивився
У сторону таких чужих йому жінок...
Знов не дає заснути самотність така клята.
Він п’є свій віскі з льодом і грає на гітарі!
Ось збіглися фанатки і аплодують... "Браво!".
(Ну звісно, він ж на сцені і бути мав в ударі).
І знов після концерту його вітають друзі.
(Та й я люблю ти знаєш усі твої пісні),
Але ж ніхто не знає, що у нього в серці
Але ж ніхто й не знає, як гірко у його душі.
Він знов прийде додому з порожнім гаманцем,
І до безтями питиме бридливий алкоголь.
Він так по-особливому забуде про кохання,
Щоб вранці знов палити в очах своїх вогонь.
Він думає про неї зАвжди (теплО в її долонях),
Про те, як п’яним засинав у неї на руках,
Як злилася за це вона на нього безпорадно,
І як щодня він падав в її дурман-очах...
Та він її любив, хоч часом й без уваги -
У всіх його піснях Вона, як вічна правда!
Хоча даремно, любий, ніщо тепер не вічне,
Як та твоя любов, що лиш дарує зраду...
Та він – музикант, у нього велике серце,
Обожнює каву, та п’є чомусь віскі і ром.
Він пише про дощ й про вітер, про холод,
Про долю, життя, і квіти... часОм.
ID:
414498
Рубрика: Поезія, Лірика
дата надходження: 31.03.2013 22:32:56
© дата внесення змiн: 31.03.2013 22:32:56
автор: Оле Чка
Вкажіть причину вашої скарги
|
