Не спи, прокинься ,Україно, мила,
Змахни з очей осінніх днів дурман!
Навіщо ти, свою красу і силу
Запеленала в помаранчевий туман?
Важкого ж лантуха на плечі свої взяла,
Та й той дірявий , зав’язки слабі,
А що робить з ним, ти забула, чи й не знала,
І чи потрібен був ТАКий тягар тобі?!
Хмільний привіт з майдану посилала
І кисло посміхалася чужим,
А до своїх потилицею стала,
Вже й рідний брат тобі не брат, не побратим.
Тобі таки таланить на бездарних
Правителів «великих» і малих –
Юродивих нащадків предків славних,
Що боронили рідну землю від лихих.
Часи козацькі вже давно минули,
Нема тих гетьманів – славетних вояків,
А ці що нині..? У дугу народ зігнули!
Та тільки й чути, що вони із козаків.
Ці бідолахи зовсім вже не тямлять,
Що рвуть свою країну на шматки,
Ганьбою чорною плямують і безславлять
І схоже роблять це бадьоро, залюбки.
За крісла і портфелі посадові
Воюють, як помийнії коти,
Бо ці «кормушки» вельми прибуткові
Годують їм кармани і роти.
Ох, начувайтеся народнії обранці,
Бо і над вами є Найвищий Суд,
Цінителі свобод заокеанських,
Знайдеться і на вас гарячий кнут.
Торговці щедрі щедрою брехнею,
Ви слід в історії бажаєте лишить???
Та ладні лиш багнюкою своєю
У рідній хаті добре наслідить.
«Ми українці, нас мільйони!»- нам кричали,
«Багаті наші надра і поля..»
А самі безсоромно грабували,
Начхати, що це рідная земля.
І на людей… вам що до цього люду?!!
І на дітей, які зростають без батьків.
Батьки ж далеко по «європам» блудять
Копійки заробляючи гіркі.
Розбіглись, Україно, твої діти -
По «закордонам» спини свої гнуть.
Заробітчани… Як зірвані квіти,
З яких пелюстки скоро опадуть.
Одні шукають правду, другі волю,
А треті – крихту хліба і тепла,
Чекають на обіцяну їм долю –
На ту, що влада дати не змогла.
Шановне панство, різнокольорове,
Ви не за фахом взялись за труди,
Пусті діла, пусте і ваше слово
І йдете ви не знаєте куди!
Відкрийте очі! Досить! Зупиніться!
Та краще озирніться навкруги –
Це Батьківщина наша спільна, подивіться,
І українці вам не вороги!
І їм не треба «гори золотії»,
Лиш тільки миру, злагоди й добра
На цій землі, і трішечки надії.
Вже годі спать, прокинутись пора!
Валерій Заєць 2004 - 2005 рр.
P.S. УВАГА! Автор тексту не належить до
жодної з нині існуючих політичних партій і
ніколи не писав твори на замовлення.
ID:
416098
Рубрика: Поезія, Лірика
дата надходження: 06.04.2013 10:21:59
© дата внесення змiн: 06.04.2013 10:21:59
автор: Валерій Заєць
Вкажіть причину вашої скарги
|
