Твій день починається з кави,
Як ранок починається зі світла.
Згадуєш усе, на що ти чекала,
Зриваєш квіти, що ще не розквітли.
Допиваєш каву, в'яжеш макраме:
В тебе щоранку повно нових ідей.
Всі говорять про щось, але не про те,
Що між натовпу важко знайти людей.
Дивні спіралі малюєш на склі:
Те, що востаннє сказала мені.
Напевно, нас би не стало, коли б
Ми їли морозиво й слухали мову риб.
Ми — це не ми, ми — це солдати,
За межею вогню втомились чекати.
І, може, колись, у розпал війни на полі бою,
Станеться так, що ми зустрінемось з тобою.
