Розкидані троянд шипи
і пелюстки мов кров червоні.
Холодний подих самоти
і сльози капають в долоні.
Земля давно чекає снігу,
холодні ночі стали й дні.
Уже не я, вже не з тобою,
скоріше гаснуть всі вогні.
Під шкребетом пера поета
тривожать дух важкі слова.
Те що було - уже не треба,
а може треба та нема.
І навіть вітру трішки жаль
ті пелюстки мов кров червоні.
Яка у них тепер печаль,
а скільки було в них любові. 22.10.08
