Ми зібрались на місці цім
У канун визначної дати.
Городяни прийшли згадати
Героїчних своїх бійців.
Тим, хто вижив у тій війні
І не вижив – навіки шана.
Біль і мужність Афганістана
Крають серце і в наші дні.
20 років – великий строк.
Встиг історією вже стати
Край, де бачили смерть солдати
Біля себе лише за крок.
В нас лунав рок-н-рол і джаз,
Звично жила радянська молодь.
І пекельну бійцівську школу
Хтось проходив у той же час.
Там щомиті чекали вас
Кулі, бомби, ножі та міни.
Та не зрадив ніхто країни,
Що віддала такий наказ.
Квітли яблуні навесні,
Сумували батьки й дівчата.
І вертались до них солдати,
Але в цинковій вже броні.
Залишились в живих не всі,
Поховали у серці друзів.
А в Радянськім іще Союзі
Знов чекали важкі часи.
Товстошкірий бюрократизм
Зустрічався, на жаль, нерідко.
Серце в кут, наче птаха в клітку
Заганяв нелюдський цинізм.
Зараз, хоч не бої навкруг,
Та не просто вам теж живеться.
Хай ніколи не доведеться
Взяти зброю ізнов до рук
Ні батькам, ані їх синам...
Хай країна живе спокійно.
„Ні” – кривавим, жорстоким війнам!
„Так” – солодким дитячим снам.