Це море, що складається
З чорнила та олії,
Заполоняє мене
У вигляді
моря
Пропливаючи аквалангісти
Скажуть:
"Сотні доларів
Кинуто на лікування
Цих кубиків-рубиків"
Жінка,
Що молотить зерно на другому березі
Остовпіє,
Перетворюючись
На хмари пилу
І бруду
Посмішки кинуті
За вітром,
У сторону степу,
У якого стерпли коліна:
- Містере Брук,
Ви живете у Брукліні
- Ні я живу
У животі
Ноосфери
Ноги протягнуті в дірки
І зв’язані зашморгом.
Киньте
Мені в обличчя
Каменем,
Загорнутим в бульварну пресу
Закопайте мене серед
Великого супермаркету,
В якому продаватимуть
Тільки зіпсовані товари
Купіть мені інвалідний візок
В відділі негайних покупок,
Я хочу щоб ви всі пили тільки
Холодну воду,
А не чай,
Що лл’ється я з-під солоних губ
Накрохмаленого старого
Клерка,
Що колись працював
у пабі.
Він розливав пиво
На відвідувачів
Проявляючи в такий спосіб
Гнів і зневагу,
Він грав на холодних
Обчислюваних
Батареях
І ця мелодія гріла його серце,
Пізніше,
У нього з’явиться жінка
Вона
Скаже: "любий, поглянь яке,
Небо
Так і хочеться його запалити"
Вони кохатимуться і він обливатиме
Дітей, що йтимуть до школи
Гарячим кип’ятком,
Що литиметься з його серця
Він, божеволітиме
І через це
Багато хто втратить
Оселю,
Бо вогонь цей
Ненаситний,
Що йтиме з його
Серця
Спалюватиме все навколо
Але біографія скінчиться на нещасному випадку
Його заріже вісімнадцятирічний
Книжковий підліток,
Що полюбляє жорстоке гей-порно
Жінка й надалі
Спостерігатиме на небом
Тепер її ліжко
Нагадує амонізований
Циферблат
Це море
Буде в мені доти,
Доки
Я не зустріну цієї жінки
І не скажу їй
Ви надзвичайно гарна
Та ви не полюбляєте
полуничного морозива,
А тому ваша
Вигадана собака
Зірветься і покине вас
Адже ваша стрункість
І вишуканість полягає
У поверхах,
Багатоповерхівки,
На яких бомжі вперше дізнаються
Про якусь неймовірну музику
Читаючи твори Кафки.
Вона не зрозуміє мене,
Продовжуючи маніакально дивитись на небо
А отже це море залишиться
В мені – навіки.