В поневічених емоціях,
Коли тебе вже відпустила, а його ще немає,
Між ліхтарями різних міст та в однієї темряві з собою,
Коли не потрібна ані рука, ані мужність, ані порада.
Будь-ласка, люди, не тиснить на мене словами.
Я все передбачу сама.
Я знаю, що буду зігріта, гола та закохана,
До світанків прибита щастям і поцілунками старих шрамів,
Я знаю, що він ніколи не допустить нових
І не відпустить мене розуміти вічність.
Що я залишусь добестями земною.
Я знаю, що потрібно трошки. Проїхати.
Залишаючи між станціями посмішки, смуток та непотрібні повідомлення
До міста, що пахне коханням,
В якому я почала все знову.
