Вже п*ять років Сергій Анатолійович щодня стоїть в одних і тих самих заторах. Щодня о шостій годині вечора він відвозить свою багату хазяйку додому, після кількагодинного шопінгу, спа, масажу та манікюру. За цей час він вже добре вивчив розпорядок кількох випадкових перехожих. Ось один із них, але сьогодні не сам і не похнюплений, як це бувало завжди, а з якоюсь милою дівчиною. Вони розмовляють і голосно сміються. У неї дзвінкий дитячий сміх. Хлопець щасливий, по очам видно. Сергій Анатолійович посміхається, схвально киває парі головою і проїжджає кілька метрів за попереднім авто. Пусті балачки хазяйки з приводу нової сукні йому відверто остогидли. Ці судження й зауваження лунають на весь салон і перекрикують мелодію, що ллється з радіохвиль. Вже п*ять років він слухає подібні балачки і відвозить недоумкувату жіночку, куди й коли їй заманеться. Серце його стискається. Адже він хотів не того. Приїхав у місто з думками про хорошу роботу, щасливу родину, спокійне втихомирене життя з походами в кіно і кафе на вихідні. А в результаті має лише цю панночку, яка щодня витрачає тисячі гривень на нові крема. Вона не скупа на зарплатню, але тримає його в своїй клітці. Ще кілька років такої роботи і він, красивий чоловік у віці тридцяти п*яти років, перетвориться на прирученого орла, який, як відомо, в неволі помирає. Обдумавши це все ще раз у своїй голові, Сергій Анатолійович наступного дня звільнився і поїхав додому. Шукати щастя там, де його серце.
