Поранений світ закриває небо,
Розтає білий сніг. Так треба.
Падає на стіл сивина.
Для когось то дивина…
Та не для світу,
В якого відібрали цвіту:
Свого. Чужого. Дивного.
Нічого немає дивного.
Настала справжня тільки осінь.
Скажи: чому? Чому це досить?
Нема ні болю, ні жалю…*
Кому ти скажеш: «Молю!»
Кому ти скажеш: «Люблю!»
Поранений світ впаде і на місто.
А у душі навіть не чисто…
Не чисто на білому.
Білому. Світлому. Щирому.
Поранений світ… Не згаду Долю…
Задимлений птах… Начебто воля…
І той, хто хапає тепло
Комусь і потрібен. Бо гамірне зло
Хапає і душу і тіло.
Аякже! Життя захотіло
Віддати жертовність до дна…
Отож. І тебе тут нема.
Поранений світ зачіпає всіх нас.
Тане весь сніг. Збите все з ніг.
Дивно, та все ж
Гине весь час…
