Крізь форпости сторіч
пронесла ти героїку волі
незрівнянну красу
і палку материнську любов.
Відправляла на січ
і нових колисала героїв,
Україно моя,
як ти прагла звільнитись з оков!
Та не знає ніхто
як давались тобі ті прощання,
як у грудях пекло
і які в твоїм серці рубці.
Що із кожним хрестом
ти терпіла сама розпинання,
Україно моя,
найстрадальніша з всіх матерів!
В тебе сльози в очах
появлялись при витоках слави,
ти раділа й цвіла
за своїх героїчних дітей.
І злітала, як птах,
полотнищем у небо держави,
навіть грамом тепла
ти ділилася, як Прометей!
Ти не вмієш брехать
і від того усі твої біди,
ти на горе чуже
відповіш, як завжди, співчуттям.
На горнилі багать
з колоска ти спечеш скибку хліба
і нужденним усім
ти покраєш по рівних шматках.
Благодатною будь,
і чаруй все довкілля красою,
лиш би нам не забуть,
хто ми є і хто наші батьки.
Хай нащадки і звуть,
Україно, тебе молодою,
але знаємо ми
що ти матір"ю нам вже віки!
Ми клянемось тобі,
що зумієм тебе захистити!
Присягаєм навік
зберегти материнське тепло!
Хай тобі біля ніг
позолотою стелиться жито
і небесна блакить
наче хусткою, криє чоло.
