Як пригадаю навесні
Зустрів її у парку, у тіні.
Вона тоді до мене посміхнулась
Втікла й не розвернулась.
Помчав за нею я у ліс
Тернистий, темний, без беріз.
Вона так голосно сміялась
Тікала і не розверталась.
Все глибше в ліс за нею біг
Ламав гілки, проходив так як міг.
Вона крізь хащі швидко пробиралась.
Тікала і не розверталась.
Я мчав до неї із останніх сил
Та впав, зламався серед дре*яних громил.
Тоді вона до мене підійшла
Поцілувала й знову утікла.
Дивитись в слід я вже не міг їй
Підвівсь і знову навздогін.
Вона тоді ще голосніше засміялась
Втікаючи, частіше розверталась.
І ось її я наздогнав
Притис до себе і поцілував.
Вона вже не тікала і не рвалась.
Розтала і не попрощалась.
-----------------------------------------
І от стою один я серед лісу
Оговтатись не можу, може...
Чи справді то було, чи може увижалось?
Лиш плакала вона, чи може ще й сміялась?
