Стою у всій красі. Чудово. Та байдуже
Суфлеру в театральній ямі. Дуже чемно
Я відмовляю тим, хто не подужав
Відчути силу первісного акту. Мо’ напевно
Між глядачів, які дійшли до авангарду,
Іще залишились простохи й достеменні.
Та мні’ не страшно. Бо додавши сил і гарту
Я їм подякувать ще мушу.
Але то потім. Зараз відведемо душу…
…стою у всій красі. Сцена. Глядачі.
Мовчання. Дума. Ні, не варто.
Для цього мало часу. Розду̀мів тягачі
Ще не гальмують. У наступний ква̀ртал.
Про що вони? Аналогічні сцені:
Який типаж подати глядачу?
Яку матерію закинути у жмені?
Чи експресивний і бурхливий монолог?
А, мо’, пасивний і нуденний діалог?
Та, краще, знову розпочати лог.
Бурхливий, емоційний «моно-моно».
Вам не звикати.(?) І мені тако̀ж.
На Ваші репліки знайдемо перепону.
Мій монолог. Суцільна катавасія «холєр»:
То можуть бути філософські цвяхи,
То можуть бути оди про таємні шля̀хи,
То може бути «воспівання про мадам Бодлєр».
І усілякі важелезні «охимери»,
Яким не страшні деморальні полімери.
Хоча служіння полягає у мистецтво…
Але актору відслужіння: час-питання.
Допоки, Театральних Духів, коливання
Йому життя продовжують тепліти.
Коли успішні дні – то обдарують квітів…
