Кохайтеся чорнобриві, кохайте, любіть,
Тільки честь свою дівочу, любі, не ганьбіть,
Буде клястися, що щиро і вірно кохає,
Лиш на тебе кожен вечір він одну чекає.
А душа дівоча вірить в те щире кохання,
Ніжно його пригортає з вечора до рання,
Любить вірно дівчинонька про все забуває,
Лиш йому одному щиро вона довіряє.
Так у парі до світанку зірочки рахують,
Як ті голуб’ята щиро воркують,
Не довго ще їм у парі зорі рахувати,
Не довго той хлопець буде кохати.
Зганьбить честь її дівочу знеславлену кине,
До другої дівчиноньки на крилах полине,
А вона, що їй робити, як на світі білому жити?
Чи ще зможе вона щиро і вірно любити?
Ганьба і образа змішались в душі,
Такі стали ночі безсонні, сумні,
Сльозами гіркими личко вмиває,
А що її далі з дитятком чекає.
Любі, дівчата, завжди пам’ятайте,
Про честь свою чорнобриві тай не забувайте,
Весна не раз ще буде квітувати,
Голосистий соловейко буде вам співати.
Любіться, кохайтеся, не всім довіряйте,
Про подруг зрадливих, теж не забувайте,
Радійте усьому, що є на землі,
Швидко пролітають роки молоді.
