Втрачаючи жінок, мужчини їдуть з глузду.
Втрачаючи себе, їм вже не до кохань.
Дідусь мій бачить цуциків, де пусто,
І тягне в мандри діда у світанкову рань.
Проектор памяті для нього крутить слайди:
Він вічно юний, груші ж як цвітуть!
Ось тепловоз, колійників бригади,
І рейки машиністу пишуть путь...
І в ритмі дизеля- усе життя, як пісня,
Хоч зараз в голові - нон-стоп кіно.
Для діда ще той самий розклад дійсний,
Хоч поїзди не ходять так давно...
...Не кваплячись, дідусь скидає капці
І браво узуває кирзаки,
Готовий -птахом!- до коліс і станцій
Зірватись, обійнявши рюкзаки!
...Він згодом сяде тихо, зачепившись
за якийсь спогад, все ж - жива вода.
І мандри відкладе, і міх полишить,
задумливо погляне в календар...
Отямиться. Спита про щось буденне.
Розповідатиме бувальщину й казки...
Від нього в мене все це незбагненне!
Це тут спадковість далася взнаки...
А значить, в нас з ним спільне і священне -
Вокзали, рельси, шпали, рюкзаки!
