Коли сонце вечірньо-червоне
Впаде на землю тихою росою,
Коли небо дощове й холодне
Гори своєю зачарує красою,
Коли вночі рогатий місяць
Усмішкою до сонця повернеться,
Коли вітер солодкий зіниць
Подихом твоїх торкнеться,
Коли лісі сп’янілі від дощу
Музики нап’ються тихих вечорів,
Коли проміння сонця досхочу
Людських почує теплих слів,
І коли той вітерець крилатий
У полі зашелестить колоссям,
А серед гір струмок дивакуватий
Награється твоїм волоссям,
Тоді і лиш тоді побачать сни,
Що небо – то лиш відблиски очей,
Що вітер – то подихи весни,
Що ти – то сонце посеред тіней…
А все це значить ніколи,
Бо серця наші охололи…
