Я відчиню двері і ти ввірвешся диким вітром через щільну стіну весняного дощу. Піднімеш мене, наче несамовитий торнадо і віднесеш крізь дах до небес, ламаючи стелі вищих поверхів одну за одною. Нестимеш мене все вище і вище, поки серед хмар не явиться дикий демон грому із сотнею своїх вісників – блискавиць. Він подивиться просто мені у очі і я впевнений, що не витримаю цього погляду. Ти, відчувши мою слабкість, опустиш свої кольорові руки, ставши полоненою цього грізного монстра, і я полечу донизу. Вільне падіння прискорить розростання болю та народження нових сил. І, впавши із сірих небес, на чорну землю – я підіймусь. Над моєю головою зловіще гримітиме демон, лютуючий, через те, що я не загинув. Я підійму голову до нього. Об моє лице будуть розбиватися сльози його душі, які він так старанно намагається сховати за своїми нападами люті. І в той момент у мене виростуть крила. Білі такі крила, наче сніг, наче чисте кохання. Я присяду на землю, але лише для того, щоб набратися сил для ривку. Сильним стрибком я відірвуся від землі і, широко розкривши крила, полечу просто у серце цієї бурі. Я знову подивлюся в очі цього демона, проте на цей раз я не зламаюсь. Мій погляд буде холодний наче лід та пекучий, мов вогонь. Тоді демон, зрозумівши, що я вже не той, відступить, давши дорогу ясному сонцю і… І тобі. Ти райдугою воскреснеш над містом, а сонце, твій брат, буде ласкати своїм промінням твої яскраві кольори. А я полечу далі, адже не можна зупинятися на там де ти є зараз, бо демон прийде і прийде набагато сильнішим, ніж був раніше. Я рину у високу безодню небозводу для того, щоб відкрити в собі нового янгола, через ще більший біль…