Сонце вже торувало свою путь на захід і ховалося в тінях львівської Ратуші, радо виграючи своїм відблиском на вікнах. Воно хотіло чимшвидше покинути цю місцину та відпочити нарешті від своєї щоденної праці. В дворику цієї величної споруди, розташованої на місці колись чудового озера, знаходилося медіа-кафе для журналістів, які підчас європейського дійства могли собі спокійно насолоджуватися матчами на великому екрані та проводити свій час, обмінюючись інформацією та своїми думками про місто і чемпіонат з колегами по перу. Крім того, змогу потрапити в цю місцину мав кожен львів’янин та кожна львів’янка, чим останні активно скористалися.
Однак дні матчів вже минули, проходили прощальні миті волонтерів медіа-центру, який два тижні в поті чола приймав журналістів з усіх куточків світу. Залишалися лише спогади про драйвове волонтерське життя, яке, мабуть, ці молоді люди запам’ятають на ціле життя та розповідатимуть своїм дітям чи внукам. Волонтери починали розходитися, сонно тривали розмови про пригоди, які траплялися з волонтерами та журналістами, подеколи доносився гучний сміх.
Сонце раптом зникло за обрієм, помаленьку почало сутеніти. В одному кутку тривала досить цікава та інтимна розмова трьох дівчат.
- В мене так склалося, що серед знайомих і друзів є багато хлопців, з якими в мене складалися досить-таки дружні стосунки, але тільки дружні. Напевно тому, що я виростала переважно серед хлопців, багато часу проводила в чоловічому колективі. Навіть університет подарував мені багато однокурсників. Було навіть, що я в них ночувала. Мій колишній постійно до них мене ревнував, коли я з ними довго розмовляла чи просто усміхалася. Я йому завжди говорила, що він мій єдиний, пояснювала, чому в мене стільки знайомих хлопців. Напевно саме через це він мене кинув – ділилася своїми спогадами Віка.
- Знаєш, - не втрималася Дарина, - напевно чоловіки не надто нам довіряють. Якби твій колишній хлопець хоч на мить тебе поважав та розумів, він би тебе ніколи не кинув. В коханні головне - терпіння, довіра та взаємоповага. Дівчата, ви навіть не повірите, скільки доводиться нам терпіти цю відсутність розуміння наших відчуттів та почуттів, ревнощі та інші безглузді речі. А самі хлопці мають такі захоплення, що нас майже не помічають.
Наприклад, в мого колишнього є пристрасне захоплення електронною музикою, за якою він мене зовсім не бачив. Він постійно їздить на свої івенти, тусується з пацанами і дівчатами на електронних збиранках, фоткається з відомими діджеями. В навушниках постійно музика W&W, Armin van Buuren, Sander van Doorn, Ferry Corsten, Emma Hewitt, Marcel Woods, Dash Berlin, Aly & Fila та інші. В липні знову з компанією збирається на якесь Global Gathering в Києві. Він став рідше мені дзвонити, менше писати. І, як треба було очікувати, він мене кинув.
- А мені пригадався один такий цікавий інтимний інцидент. Сідаю в переповнену маршрутку і натикаюся на одного красеня очі в очі. Неможливо нікуди очі діти. Перевело подих. Він теж до мене не байдужий. Проте склалося, що ми більше не зустрілися, але ці почуття надовго заклалися в моїй пам’яті – згадує Оксана.
Вони ще тривалий час розмовляли про життя і кохання, проте час немилосердно йшов до ночі і до останньої нічної львівської маршрутки. Всі розійшлися з важкими думками про сказане і з новими переживаннями.
А підслуховувати не гарно!!! Ми завжди робимо висновки, а от ви, чоловіки... Тоді і виникають проблеми.
Андрій Яремко-Ярий відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Тут важко не слухати, коли говорять при тобі і в цих сутінках ти один хлопець серед трьох дівчат, які тобі ж жаліються, що всі мужики... І це правда. Можливо є ще десь хороші чоловіки. Не говори про всіх. Досить давно це питання вивчаю.
прекрасно!
