Ти листа адрес зворотній,
Але без чисел, звуків, літер.
Ти ночі дощ самотній,
Ти дня холодний вітер.
Ти вітер. Так, ти вітер,
Мчиш самотньо в карнавальне Ріо,
Ти шлеш потоки магми на Юпітер,
Немов супутник загадковий Іо.
О ні, ти не спокійний штиль!
І не ледь відчутний бриз.
Я знаю: ти більше, ти маєш стиль,
Ти не летітимеш униз,
А в Лісабон помчиш, у мій сон…
І як крижани’ть цей подих мрії.
Ні, ти точно не мусон,
Бо він інколи ще й гріє…
Чим можеш іще бути ти?
Може, швидка течія підводна,
Чи торнадо, що заважає йти?
Ні, на це не здатна сила жодна.
Ти буревій, тайфун, цунамі,
Ти буря, шторм, ти пил пустель,
Полярно-холодний протях шпарин,
Що зриває спокій білих стель.
Ні, це не те, це все не так.
Ти вітер інший, ще незнаний,
І не живеш у полі чи байраках,
Впіймати тебе наснаги не стане.
АЛЕ
Ти до останнього подиху весняних вітрів,
Ти до кінчиків пальців потрібна мені.
Ти хвиля бурхлива життєвих морів.
О Боже, ти всі природні явища Землі
ID:
344624
Рубрика: Поезія, Лірика
дата надходження: 17.06.2012 21:42:01
© дата внесення змiн: 17.06.2012 21:42:01
автор: vova_zip
Вкажіть причину вашої скарги
|