В редакції поважної газети,
У напівтінях сірий коридор.
Охороняє спутані лабети
Суворий дядечко, в минулому спецкор.
Мені вказали путь на верхотуру,
Бо перший поверх, ніби темний лаз.
Всі інші теж - невесело й похмуро,
Легенько сіпались дверима раз по раз.
У кабінет під номером тринадцять,
Зробила перший несміливий крок.
А там застілля мусила всміхатись
Й підтримати веселий діалог.
Привітні люди, навіть не здригнулись,
Жували далі сир і ковбасу.
На лист з печаткою, ледь стрепенулись,
Якусь догану, думали несу.
Та роздивившись жмакану подяку,
Розслабились, запрошують за стіл.
Ледве втікла, пояснюючи всяко,
Що я тут гість, що не із їхніх кіл.
Нарешті розібравшись хто і звідки,
За сотню гривень здАли у печать,
В наступний номер - лист, де наші дітки,
За добре діло «Дякую!» кричать.