Ти дивилась в мої безнадійно-закохані очі,
Ти хотіла кохати мене та нажаль не змогла.
Ти казала «Мине» і слова твої стали пророчі,
Хоч кохання моє ти в собі довгий час берегла.
Ти не знала мене, ти лиш знала кохання до себе.
Ти боялась кохання, чекала, а час не чекав.
Твої очі були голубіші за втомлене небо,
Стали кольору ночі, хоч світ тої зміни не знав.
Ти втікала у світ, де давно все знайоме до болю.
Та чи в ньому тебе хтось чекав і кохав так як я?
Розбиваючи страх, сміючись, проклинаючи долю,
І молившись лише за твоє невблаганне ім’я.
Ти не знала нажаль, що сама своє пекло створила,
І шукала крізь сни порятунку, але не в мені
Я ж рятую тебе і гублю неіснуючі крила,
Але мрії твої вже горять на жертовнім вогні.
Ти дивилась в мої безнадійно-закохані очі,
Я обпікшись тобою без сили благаю «Спинись!».
Ти казала «Мине» і слова твої стали пророчі,
Ти кохання моє розіп’яла безжально колись.