І день собі як день - й нічого особливого.
Ніщо й не віщувало вулиці омивати зливами.
Обіцяли синоптики хорошу погоду, таку, що до спеки,
Та це й, напевно, байдуже - ти все одно далеко...
Ти — десь там, розглядаєш, подароване мною, фото,
І сидиш від усіх осторонь, прогуляєш свою роботу.
Я — відчайдушно намагаюсь до тебе додзвонитись,
Щоб голос твій почути, звуками з тобою злитись.
Наливаєш улюблену свою текілу і запалюєш сигару...
Кажеш мені: "Мала, випий. Забудь про свої хмари.
Вмостися зручно на своєму кріслі... але не важливо.
Просто сядь і пиши мені листи... Мала, сміливо!".
Знаєш, любий, мене розібрала втома до серця самого!
Я нарешті відважусь - я залишаю тебе одного...
Сиди надалі осторонь й дивись на подароване мною фото.
Я без тебе щаслива! а ти дивись... дивись...
Й прогулюй свою роботу...