Не признаний ні Богом, ні людьми
Не маю друзів, недругів, коханих,
Я – раб Всевишнього, противник Сатани,
Я – квінтесенція думок не дуже гарних.
Ненавиджу щенячий оптимізм,
Підстав нема для почуття такого.
Багато приводів я бачу лиш для сліз,
Для радості не бачу ні одного.
Я – згаслий на льоту метеорит,
Що падає в безодню невідому.
Я – епітафія могильних плит,
Я мешканець проклятого Содому.
Я – на вітру згасаюча свіча,
Що мерехтить, лякаючись темряви.
Не принесе нікому світла і тепла,
Не вихопить з пітьми яскраві барви.
Коли піду я тихо в небуття,
То людство не потоне у скорботі,
У протилежний бік не потече вода,
У слів жалю мені чекати годі.
В тунелі чорному короткого життя
Є промінь світла, зветься він Надія.
Я вірю: знайдеться людина хоч одна,
Котра підтримає, порадить, зрозуміє.
Тонкий філософський твір! Вразило. Нагадало роздуми Гамлета зі знаменитої драми Шекспіра. Відгомін філософії розенкрейцерів... Відчувається вплив школи Томи Аквінського та П'єра Абеляра. Всі ми - ваганти... Мандрівні студенти середньовіччя...
Комаровський Сергій відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Бачиш, світ міняється, а думки людей - ні. Гамлетовський герой так думав,у мене схожі думки і через пару століть, хтось буде так само думати... За коментар ДЯКУЮ!