Я Вам пишу цього листа з одним прохання, прочитайте його до кінця. Моє життя йде до свого завершення, всі слова, все те що хотілось сказати Вам надряпано на цьому клаптику паперу. Для початку хочу представитись - Анна. Ви мене не бачили ні разу та заочно ми знайомі вже доволі давно. У мене немає видатного і божественного таланту. Зовсім звичайна зовнішність. Волосся кольору гарячого шоколаду, не висока і не низька, не красива і не потворна. Навіть вік у мене середній – 25. Єдине що мене вирізняє серед людей – самотність. Ви напевно думаєте для чого ця ненормальна мені це все говорить? Кому вона цікава? Ви праві, нікому. Та так хочеться вірити, що поки Ви читаєте мій лист, я для Вас існую.
Я спостерігала за Вами. Вже скоро 10 місяців. Точніше 9 місяців 16 днів і 4 з половиною години. Саме стільки минуло з того часу коли я вперше побачила Вас. Ні правильніше буде сказати - була приголомшена, здивована, покорена. Вами. Вашими віршами. Те що я зараз скажу я не говорила нікому та це воістину так. Ви були прекрасні! Неймовірні! Скільки витонченості, глибини, вогню – Ви немовби були на грані життя, без будь якого шансу на спасіння. Ваша сміливість – наче божевілля. А Ваші слова – досі виймають мені душу…
Ви запитаєте чому я не познайомилась з Вами? Напевне боялась. Побоялась Вашого погляду, слів, Вашого співчуття, осуду… І в тім - через день вже з’явилась вона…Енні. Мила, чарівна Ен. Вона теж писала вірші. Вам було інтересно розмовляти з нею. Завжди готова поговорити, вислухає, пожаліє. Завжди з усмішкою та добротою. Ви довірили її всі свої секрети. Разом раділи своїм перемогам. Ви любили Ен, і я навіть не можу порахувати скільки разів Ви говорили їй ці слова. І так щиро… Не змогла виносити біль який з середини пік моє серце. Останнє, що почула в ту злощасну ніч були Ваші слова: « щоб ти не зробила Ен, чуєш щоб ти не зробила, я все одно тебе люблю! Яка різниця як ти виглядаєш! Яка різниця скільки тобі років? Любов - це назавжди!»
О як я картала себе за те, що мимоволі стала думати про Вас. Всіма способами заставляла себе забути Ваші очі, слова, жести - боже як важко мені це вдавалось. Здавалось день тягнеться вічність. Цікавість пропала до всього, ніби світ перекрасили в сірий. Скажений стукіт серця коли хтось зі сторонніх вимовляв Ваше ім’я. Заглянувши в дзеркало я не могла впізнати там ту Анну, яку знала здавалось усе життя. Скільки можна? Хватить. Я стомилась. Одне я розуміла дуже чітко якби не ця весела, мила Ен я б пропустила саме головне, що сталось в моєму житті. Я закохалась у Вас. Люблю Вас. Дивно, пристрасно, безнадійно. І зараз я допишу цей лист, натисну кнопку «отправить» і зітру свій профіль. Надіюсь Ви зрозумієте і пробачите мене…
Прошу Вас виконайте останнє прохання засудженої до життя без Вас.
Ніколи, ніколи не брешіть тому, кого любите.
З любов’ю Анна.
"Ніколи, ніколи не брешіть тому, кого любите."
Якби не перечитав ваші коментарі, то думав би, що ви писали про себе, але сподіваюсь це не так, і ви цілком здорові і щасливі. Гарний твір. До ваших слів додам лишень одне: "Ніколи, ніколи не брешіть собі." Тож, коли любите, то любіть, а не ховайте свої почуття у закутках власних страхів. Бажаю вам взаємності у ваших почуттях.
Lesyunya відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Щиро вдячна Вам за побажання. Та хотілось би сказати Вам - щодо брехні до себе(можливо людям так простіше, а може привикли не довіряти іншим свої почуттів). Ви правильно написали в одному із своїх віршів "Щоб любові терновий вінок, Не колов твоє зранене серце," саме так інколи люди надто бояться болю від невзаємного.
Історія кохання, яку розглядати суто з точки зору написання - це не так, як повинно бути, чому просто не перейнятися почуттями, вдуматись лишень в те, що вона відчувала, скільки думок терзали її і без того зболене серце, як їй хотілося бути тією, ким вона не могла бути, і річ тут не в слабкості, річ у прозі життя. Ваш твір зачепив мене за живе, у ньому стільки мені близького, що я перечитуватиму його не раз, забравши в обране...
Lesyunya відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Я рада що Вам сподобалось. І Ви зрозуміли його. Дякую...
...твоя героиня - слабый человек, который возможно только хочет себя убедить в том, что вся причина в любви, а на самом деле - сказывается обычная бесцельность в жизни.
Lesyunya відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Ти помиляєшся моя героїня не слабка. І тут річ не в тому що вона звинувачує любов, навпаки любов, як життя. На самому початку сказано "Моє життя йде до свого завершення" тут я впустила дещо. Вона хвора І помираючи вона пише йому лист, не для того щоб звинувачувати любов, а для того щоб висловити йому подяку. Він появився в її житті і надихнув її.
