Удам, що я маленька
Й сховаюся під ліжко –
Там монстри всі живуть.
Я буду як своя,
Хіба гарніша трішки,
Й мене там не зжеруть.
Під ліжком темно й страшно,
Волого і смердить.
Це все в моїй кімнаті?
Та якось місця більше,
Підлога аж дрижить…
Крокують монстри волохаті.
Провалююсь в безодню,
Хапаюся ні за що,
Жахливо серце калатається.
Розплющу очі – на траві
Почуваюсь краще,
А поруч ЩОСЬ вже посміхається .
Кричати, бігти. Я ж своя!
Я – монстр, як і Ви,
Однак готова захищатися.
Прокинься, будь собою,
Радій, живи,
Не треба більше прикидатися!!!