Що нас тримає в цьому світі,
Коли для нього ми чужі,
Не тим нам спогади зігріті,
Щоби майбутнє віднайти.
Не тим Богам складаєм шану,
Молитви наші, мов німі,
Щоденно питимеш оману
І ти у згущеній імлі.
Я бачу день, що не настане,
А мрія в спогади тече,
Й моя душа колись розтане,
У море краплею впаде.
Я чую час рахує кроки –
Мої, твої й когось іще,
Намарно болісні уроки
Щоденно Сонце нам дає.
Ми всі чужі, нерідні всюди,
Забуті долею навік,
Якщо вбиваєм, ми не люди,
Лиш тіні зморених калік.
Хто знав колись, що буде далі?
Тепер так само темнота, –
Розбили всі міцні скрижалі,
Прийшла до світу німота.
Німі слова і руки кволі,
І очі погляд не тримають,
Неначе душі захололі
Нам з тіла боляче виймають.
Ніхто не обраний на світі,
Нас тільки думка відрізняє,
Колиски, мороком сповиті,
Вже смерть неквапно колисає.
Хіба ми варті цього світу?
Як досі носить нас земля?
Ганьба затоптаного квіту,
Що під ногами помира.
Хто нам дозволив сумувати,
Відколи скроплені життям?
Хто дав нам право забирати
Думки почуті майбуттям?
Хіба ти пагін цього дому,
Якщо ганьбиш його ім’я?
Що має грішне у святому?
На що піде твоя душа?
Ніхто не обраний на світі,
Нас тільки думка відрізняє,
Колиски, мороком сповиті,
Вже смерть неквапно колисає.
Я чую час рахує кроки –
Мої, твої й когось іще,
Намарно болісні уроки
Щоденно Сонце нам дає.
20.11.2009
ID:
326210
Рубрика: Поезія, Лірика
дата надходження: 29.03.2012 22:39:18
© дата внесення змiн: 29.03.2012 22:39:18
автор: Lee Olherson
Вкажіть причину вашої скарги
|
