Мене прибавлюють авіалінії. Іноді їх ціннність дорівнює ціні хорошї квартири. Але враження після них того варте. Я пообіцяла, я куплю собі птаха залізного і в години суму присвячу себе йому. Ти керуватимеш, але схоже до певного часу будеш змінним, хоча мені б хотілось бачити тебе в одному образі.
Я приборкаю несмиренного птаха, тобто себе, тебе і весь світ навколо. Як це буде, пробач, поки не знаю, але впевнена, що напишу про це.
Твої авіалінії з часом стануть дорожчими, а потім конвой заборонить мені прохід. А я не буду засмучена. В моїх-твоїх птахах не було життя. Був узгоджений системний переліт, а я не звикла їздити за чийсь кошт.
Авіалінії країни процвітають. Вони нерозривно пов*язані зі мною та іноді втілюються метаморфозами. Сьогодні мене прибило до берегів Італії, ти загруз в роздумах Польщі. Ми давно літаємо «кривими» шляхами, адже ти кажеш: «Так проще». Твоя просто зійшла нанівець, моя щирість залишилась на рівні хмар. Їх розтинає залізний плавець, а в душі породжується німа пожежа, відсутність бруду, злості, забуття.
Наші авіалінії давно не перетинаються. І я, звичайно, знаю чому:твої думки, мов димом тягнуться, а мої ще багаттям горять.
Я буду бавити себе Сейшелами. І не тому, що це моя особиста забаганка наперекір тобі, родині, коту. Чотири тисячі євро – і я на екваторі в центі Всесвіту. І там я нездоланно живу.
Твої - мої авіалінії не перетинаються. Ми знову летимо на різні полюси. Я пам*ятаю, що так вже літали...дивні перепендикулярні шляхи.
А одного дня мій літак підніметься вище і я подивлюсь на землю з іншого ракурсу, а ти звичайно будеш нижче, адже тобі не потрібна та радість життя на Сейшелах, в центрі всесвіту, де я збиратиму квіти весни.