Хуртовина знов із неба
Сипле цукром білим-білим,
День і ніч, що вже без тебе
Тягнуть смутком наболілим.
Загубитися навіки
Й твоє серце не знайти,
Де шукати справжні ліки,
Якщо я не можу йти?
Пошукати б інше сонце,
Та, на жаль, воно одне,
Крізь зачинене віконце
Річка спогадів пливе.
Я б забути тебе рада,
Тільки серце не дає,
Лиш одна мені розрада,
Що надія в мене є...
Не дає упасти знову,
Не дає померти
Й не дає мені з душі
Це кохання стерти.
Мов пожива мені стало,
Наче спраглому вода,
Що колись мене вбивало,
А тепер не відпуска?
Я нап’юсь і помираю,
Не торкнуся – й не живу,
Я занадто добре знаю,
Що межі не перетну.
Лиш один маленький поштовх
І пов’язка на очах
Забере солоний досвід
І нікчемний марний страх.
Але ти не вмієш жити,
Щастя з рук – немов пісок,
Страх не дав до дна допити
І зробити перший крок...
Хуртовина знавісніла
І шмагає без жалю,
Чом душа твоя безкрила
Не почула, що люблю?