До осені залишилось пів кроку,
а серце знову спомином живе.
Сказала доля: "Ти не одинока",
та серце не повірило у це.
Образи вдосталь бачила на світі,
так хочеться почути правду ту,
в якій невтомна радість снів зігріта
в очах дурної слави наяву.
В руках тобі несу німе прощання
і сміх дзвінкий - то зрада всіх сердець!
Як невідома посмішка остання,
як злого докору самотній острівець.
І те, що літні дні пройшли в забаві
згадаю я ті праведні слова,
де тихо доля вірна шепотіла,
що у визнанні сила молода.
Є благодать величної природи,
де не потрібно маску одягать,
де лебединим пухом край дороги
простелить віра ніжності печаль.
А в небесах блакитних пролунає
мелодія звабливого дощу,
лиш знати ця пора ще не остання
в якій помітно трепетну красу.
Високі почуття сердець відкритих
в людині гармонійність бережуть,
для поколінь прийдешніх у молитві
в якій прохаєм в Бога не забуть.
