Ти увірвався у моє життя,
Так негадано й нежданно.
Коли на дворі була зима,
А я втратила перше кохання ...
На дворі холод, зима
А я сиджу у домі одна.
На серці рана, хоча...
Я вже не відчуваю її сама.
З очей капає німа сльоза.
Кава з коньяком, все ж не допомага!
Тільки ШАТУНОВ і "Сідая ноч",
У полум'я доливають вина.
Я б хотіла висказати на весь світ,
Що я теж умію кохати,
Що моє серце не лід.
Та мені не вистачає слів!
У стіні горить камін,
Але його полум'я мене незігріва,
Ось уже підрят два дня.
А хутровина уже усе подвір'я замела.
За вікном холод, темнота,
Повний місяць, і мовчазна зоря.
Завиває вітер і гука сова.
Чути дерев важке ропачливе скрипіння.
У двері дзвінок-
Наче пророчий гудок.
Розрушив моє меланхолічне видіння.
Затріпотіло свічі... бліде горіння.
Дещо ліниво піднялася із крісла,
Скинувши плед із холодного тіла.
Розпахнуте волосся, і застигла сльоза.
Й ненароком на підлогу розлилася кава.
Відчинила двері, як нічого небува.
Незважаючи на те, що північ уже пройшла.
Підняла очі
Й побачила сльози...
Ти стояв на дворі,
Мій новий незнайомець.
Від холоду у тебе трусились коліна
І посинілі губи тремтіли!
Опущені повіки до землі,
піднялись й зустріли погляд мій.
І очі... тії очі повнії печалі-
Просили про пощаду!..
Я запросила тебе в хату,
Й ми пили гарячу каву.
Не вмикаючи електричного світла,
На столі горіла свічка.
Закутала пледом, щоб ти зігрівся,
А ти мені з вдячністю усміхнувся.
За словом-слово,
Розпочалась розмова:
...У теб була дружина,
Котра подарувала тобі сина.
Вона перевернула усе твоє життя.
Здавалось от вона справжня сім'я!
І ти найщаливіша у світі людина,
Адже у тебе є кохана родина.
І ти летиш до дому наче на крилах,
Щоб поцілувати дружину й сина.
Та насунулись на небо хмари,
Осіннє листя вітер знімає.
І тоді у душі, щось обірвалось,
Струна кохання для двох замовчала...
І та кохана найрідніша людина,
Взяла й відібрала у тебе сина!
Сказала:"Прощай,
І дорогу до дому на завжди забувай."
А ти пішов бродягою по світі,
У одних джинсах та жакеті.
Шукаючи захисту в чужих домах,
І розради у людських словах!
Затих вітер за вікном,
І дерева інієм покрились.
А я у перше за довгий час,
Теплом розмови зірілась.
Так третя свіча уже догоріла
І світання пора уже наступила.
Ти сказав мені "прощай",
І пішов далеко за небокрай.
Я дивилася тобі у слід,
Приголомшена історією людських бід.
Опам'ятавшись - спитала у слід "Яке твоє ім'я?"
Але почула лише відлуння....
