Наша маршрутівка потрапила у міцні обійми болота. Довелось допомагати мотору. Стрілки на годиннику показували критичний час, коли я, змучений і спітнілий, добіг до каси київського напрямку. Біля каси стояла чимала черга.
- Шановні земляки, благаю, пропустіть без черги… На сесію запізнююсь!
- О, який молодий, а вже депутат! – здивувалася огрядна жіночка з черги.
- То добре, що молодий, в них іще серце не зачерствіло… Ще хочуть щось змінити, якось допомогти, - сказав невисокий дідусь з лукавою смішинкою у лагідних очах. – Може нашому селу, хлопче, допоможеш? Слухай-но: племінник нашого бувшого колгоспного бухгалтера приватизував наш сільський став, обгородив його і тепер це не став, а солярій називається для тих… Слово забув… Ну тих, що з’їжджаються з міста і, гидко дивитися, цілком голі…
- Нудити? – підказав я.
- Вони і є, - зрадів дідусь, - на брамі вивіска почеплена «Адам і Єва», а сільським жителям в спеку…
- А, ви, дядьку, звідки знаєте, що голі ? Там же огорожа?
- Та, дітиська дірочок наколупали і видивляються, а корови тим часом…
- Пане депутате, пане депутате, - смикала мене за рукав худенька бабуся, - Тож і мою корівку заарештував, як ту злочиницю і вже тиждень без викупу не відпускає. А викуп такий, що і трьох моїх пенсій не стане…
- А що ж такого ваша корова зробила? Може вона шпигунка чи рекетирка? – спитав веселий дідусь.
- Та яка там рекетирка… Випасла трохи його ріпаку, а ж ріпак то не буряк чи огірок, так собі бур’ян…
- Помиляєтесь, шановна! Тепер на тому бур’яні більше ніж на буряку заробляють…
- Та що ви кажете, добродію? – притислась до пана в окулярах огрядна жіночка, - Невже тепер із ріпака женуть… Може рецепт…
- Олію, жіночка… Олію ріпакову… До бензину …
- Пане депутате, через ціну на той бензин маршрутівка раз на день їздить, а потяг перестав зупинятися…
- Синочку, допоможи! Наш дільничний такого злого собацюру десь придбав, що той видусив усіх сільських котів, а тепер щури…
- Что там коты? Конечно и котиков жаль… Вот я и сама как тот бездомный кот… Социальный работник, такая вежливая, обходительная, и так меня обошла, что дала подписать бумагу на оформление субсидии, а теперь в моей киевской квартире моя племянница поселилась… Оказывается, сама не ведая я ей квартиру подарила… И нигде справедливости добиться не могу. Помоги и мне, сынок…
- Та що всі ви лише про свої біди просите? – це пан в окулярах, - Ви спитайте в пана депутата як вони такий закон про пенсійне забезпечення прийняли? Коли ж тепер молодь робочих місць дочекається, якщо нам аж до 65 років на них сидіти?
- Шановні земляки, що ж ви мене слухати не хочете? Вже в котрий раз намагаюсь вам сказати, що я не депутат, а студент-заочник і їду на сесію до вузу… І вже запізнився…
- Котику, - звернулась до мене касирка, - Дуже жаль, що ти не депутат і запізнився… Але все одно їдеш до Києва? Сесія ж не на один день розрахована. То може ти маєш друзів, які могли б допомогти із житлом на кілька днів? Мені треба синочка на обстеження вести, а в Києві за житло такі ціни заломлюють…
- Це я можу, - зрадів я. – Друзі у мене є.
ID:
303578
Рубрика: Проза
дата надходження: 01.01.2012 20:46:47
© дата внесення змiн: 01.01.2012 20:46:47
автор: Антон Лягушкін
Вкажіть причину вашої скарги
|
