Обернувся обличчям до вітру,
Він жбурляв в мене мокрий сніг,
Так потрібний мені наче світло,
Дзвінкий хрускіт його з під ніг …
Ну давай же жбурляй, ще трішки,
Чи бо мало чи шкода тобі ?
Я до дому кульгаю пішки,
Насолоджуюсь співом, собі
Все собі, до себе беру я,
Підгрібаю цей сніг як “упир” ,
Жадібливий жебрак з повір’я,
Як стерв'ятник їсть жертви гниль,
Ну давай, жбурляй в мене більше,
Ще хоч трішки прикидай мене,
Бо з тобою померти ліпше …
Як в раю , може й хтось помине …
