Який отой безумний стрес:
Кудись біжиш, і щось там робиш
Метаєшся немов шалений дикий пес,
Той марний час на ніц «розводиш»
А як прийде лиш відпочинок,
То мов «мала холєра» ти радієш!
Бо знов зробив буденний вчинок,
Заради чогось у житті ти дієш
Хоча…ніку̀ди нам без цього,
Ми не сховаємось – «незмінність» вже така!
Не призведе вона до того:
«А чи …наступить та депресія гірка?...»
Хоч непроста оця буденність «тиха»,
Для кожного своя, для себе особлива
Але…у повні груди дихай,
В душі завжди плекай ти диво!
