В цьому світі давно щось не так,
Все прониклось болючими рухами вітру,
Помираючи все на пройде просто так,
Ти малюєш щось пальцем тихенько по вікнах.
Щось всередині тихо шепоче: «Постій»,
Розум сходить з орбіт,серце битись не хоче,
Розуміє, залишився тільки лиш рік,
Все мине, цього хочеш чи, може, не хочеш?
І заламуєш руки, невзмозі будь - що тут зробити,
Нерви косять метал, а вода все тече і тече,
Жаль, що мало все статись ось так,
Ну а що тут робити?
Все мине, все погасне, забудеться і пропливе...
А мене ти забудеш? Скажи, я молю, тільки чесно..
Через рік, через два, через сотні, а, може, віки...
Як це зараз казати, добіса, доболі нестерпно,
Та невзмозі змінити будь - що, навіть я , навіть ти....
Помираючи я невтрачатиму віри в майбутнє,
Віри в те, що змінити щось можна, але не мені,
Сльози висохнуть, роки пройдуть, ти забудеш минуле,
А в минулому все так пройде, там будем і ми...
В цьому світі давно щось не так, я тепер зрозуміла,
І проходячи все залишає по собі сліди,
Сподіваюсь, в твоєму серденьку краплинка лишилась,
Того щастю, кохання, яке назавжди...
ID:
300430
Рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата надходження: 16.12.2011 22:21:40
© дата внесення змiн: 16.12.2011 22:21:40
автор: Alexis_N
Вкажіть причину вашої скарги
|