Це дев'ятнадцяте століття.
І вже було різноманіття
У лавках Лондона прикрас.
Старенький ювелір не раз
Під вікнами крамниці бачив
Маленьку дівчинку таку,
Вона дивилась дуже часто
У той вітрини дальній кут,
Де вже, дівча це добре знало,
Кольє із бірюзи лежало
Блакитної. В її очах
Старенький ювелір весь час
Захоплення вбачав миттєве,
І він уже до цього звик.
Так, за півроку десь, напевно,
Цей вогник у очах не зник.
Та дня одного всередину
Вона зайшла. І повз вітрини
Проходить боязко. В руках
Маленька скринька, як в казках.
Повільно підійшла до каси;
"Чим можу я допомогти?"-
Питає ювелір-"Прикраси?
Які же саме хочеш ти?"
Дівча показує в те місце:
"Там при вікні...таке намисто...
Таке блакитне...там лежить".
І ювелір збагнув у мить
Про що ідеться. "А скажи-но,
Для кого вибрала його?"
І голосок у тиші лине:
"Своїй сестрі. Вона того,
Напевно, справді заслужила.
Відколи мама вже не жила,
Вона одна завжди мене
Доглянить, добре убере.
А очі в неї так блакитні,
Як чисте небо в ясний день.
І я б хотіла їй привітний
Зробити подарунок цей".
Старенький дівчинку послухав,
Пошкробав пальцем ще за вухом,
Й спитав: "А гроші в тебе є?"-
"Звичайно! Тут усе моє!"
І скриньку дівчинка відкрила,
І висипає з неї вміст...
А він дивився співчутливо:
Монетки, кульки, камінці,
Жетони, ґудзики і шпильки...
"Скажіть, бракує тут ще скільки...?"-
"Нічого",- мовив ювелір.
Повільно скриньку взяв її,
Бере кольє він із вітрини,
Гарненько так запакував.
І в скриньку доброї дитини
Пакуночок він цей поклав.
"Тримай. Сестра твоя найкраща".
І очі, радісні від щастя,
Побачив. "Дякую!" Пішла,
А він ще довго розглядав
Її багатство... . День черговий
У Лондон лагідно прийшов.
До ювеліра, в день цей новий,
Хтось швидко в магазин зайшов.
В руках знайому скриньку видно,
Це була юнка із блакитним,
Як небо, кольором очей.
І виклавши пакунок цей,
Вона сказала: "Люди кажуть,
Маленька дівчинка у Вас
Купила це. Та я Вам скажу -
Таких грошей не було в нас
Ніколи. Тож, якщо украла,
Або, не заплативши взяла
Вона його - назад візьміть.
Мої пробачення прийміть".
Та мовчки ювелір пакунок
Поклав у скриньку- "Не сваріть
Свою сестру, бо подарунок
Вона зробила Вам. Беріть!
Ціну ж найвищу заплатила
Вона за це. Ніхто не в силах
Ціну таку мені сплатить.
Вона, що робить, добре знала,
Коли віддала все, що мала.
Це Ваш пакунок вже. Беріть!"
Забрала дівчина все ж скриню,
Лишає стіни магазина.
І ставимо тут крапку ми.
Зажди лишайтеся людьми!
́
І ставимо тут крапку ми.
Зажди лишайтеся людьми!
****** Мораль!!!....
Чи притаманна для ХХІ ст??? (звісно, якщо - не пропіаритись!!!)
******* Цікаво....
Oleg Kolibaba відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
О, так, якщо не пропіаритись. Добре, що в ті часи таке могли робити за допомогою звичайного розуміння Дякую за коментар