Я вірю в те лиш,що я бачу,
До чого можу дотягтись;
В те,що сміюсь я,і що плачу,
Що є на світі Я і Ти...
Що рід людський - святий і грішний;
Що рай і пекло на Землі,
І в те,що рано,а чи пізно,
Змужніють діточки мої.
Я знаю те,що всі ми смертні,
Що живемо один лиш раз,
Що самовпевненість та впертість,
Коли-небудь,та згублять нас.
Дивуюсь мудрості природи -
/Яка ж то мудрість у Творця?!/
Наявність "нашої породи",
Здається, їй не до лиця...
Я вірю в сонце,що у небі сяє!
Що після осені прийде пора зими,
І що, зі смертю,наша доля не згасає,-
Вона продовжується!- Нашими дітьми.
І я біжу за долею,неначе,
Грайливе,за кобилою,лоша...
В єдине,що я вірю,а не бачив,-
Це в те,що у людини є душа.
!!!!!!!!!!! Так...
Людина - це дитина природи... на жаль ми стали про це забувати... Дуже влучна фраза: "В єдине,що я вірю,а не бачив,-
Це в те,що у людини є душа."
Василь Царинюк відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Богом створений цей світ.
Ми також за його подобою...
Отож не може людина
брати на себе таке рішення вірити невірити..
Нам Творець дав Життя і Віру і Любов.
А найсправедливіше те, що Він дав нам Розум, щоби Душу свою пізнати (і навіть багато розуму дав, бо щось ніхто не скаржиться що його мало...)
