""Слишком много лиц, событий, зрелищ тянут в разные стороны душу человека, ставшую разряжённой, как атмосфера на Марсе, которая не может удержать в себе ничего живого. И чем дальше, тем становится все более разряжённой. Не знаю, что должно случиться, чтобы люди вновь обратились к себе, осознали себя, поняли свои настоящие чувства. А то они окончательно превратяться в муравьёв, которые при встрече узнают друг друга не иначе как на ощупь"".
Повесть «Измерения», Павел Вежинов
*****************************************************************
Думки – як броунівський рух. Повітря – невловиме як колір або форма для нашого ока. Але ж це не значить що його немає.
Між їхніми очима нема жодної перепони/заборони. Очі несуть лише те, що мають нести по своїй природі без наймізернішого забобону. Коли ось так вона дивиться у його очі – зла пам'ять зникає, не лишаючи навіть свого ганебного сліду на згадку. Величність єдності існування відчувається гостро.
Лише той, який читає поміж рядків міг здогадатися, як вони розмовляють насправді. З вуст злітають буденні несуттєві слова. Дві пари очей ведуть зовсім іншу особисту розмову. Подвійна бесіда. Здається, вони розмовляють вустами лише для розваги - м’язи на щелепі розім’яти.
Настільки природно і настільки ж незвично. Незвично для нас – дітей інформаційного «сьогодні». Те, що тріпоче, що я називаю душею. Що вона робить? Горнеться до стінок органів у пошуках закутку, де її ніхто не знайде. 38 масок, 45 оборонних позицій. Навіщо? Вражаюче. Ми тікаємо від себе, губимося у масі обставин, забуваючи. Все забуваючи. Відсуваємо на друго-, сто-рядний план головне, а потім забуваємося зовсім. Істина випливає у пам’яті як застарілий антивірус на робочому столі монітора.
Він зазирає не в очі, він зазирає на саме дно глибини душі. Вона сама не дуже розуміє, що у неї там відбувається. А йому показує без вагань. Вона каже, це незрівнянно. Вона фізично відчуває його його ж кінчиками пальців. Ступінь довіри зашкалює (Чи є тут ступінь? Абсолют?) Вона відчиняє двері очей – і він бачить сформованими образами те, що промайнуло в її голові.
Вона живе в його голосі. Він бачить її сни.
Хтось взагалі ще вірить, що ……..ТАКЕ існує……. Має місце бути …….
16/01/09
