Зашарілось небо від цілунків сонця -
Пристрасть розпалила вранішня зоря;
І його тихенько хмарками лоскоче:
"Цілу ніч без тебе нудився так я..."
А грайливе сонце мружиться ласкаво,
І гойдає хмари радісна блакить.
Та приходить вечір, і сумує небо -
Бо холодний місяць так не вміє гріть.
А далекі зорі мерехтять зрадливо -
Вони собі гріють інші небеса.
І печаллю небо наповняє хмари -
Від розлуки й болю спасу вже нема.
Ця печаль проллється темною грозою:
В ній і ревність й мука, й непрощ́енний гріх.
Та гроза скінчиться, і настане ранок -
Поспішить крізь хмари сонечка усміх.
І зрадіє небо зустрічі жаданій,
І веселка щира повінчає їх,
Й будуть мир і спокій в домі панувати,
Аж поки не ступить вечір на поріг.
