Піт.Холодний,підступний піт.Приходить коли хоче,найчастіше коли не чекаєш.Безглуздо чекати на нього серед ночі.Підшлункова
просила пити.Крапля свіжої води і знову захочеться жити.Орест спав мов немовля оповите солодкими снами.Я б так на нього
й дивилась і лілеяла,та коли хочеш пити,вода стає для тебе чимось таким,такою річчю,без якої ніякі романтичні думки не
вгамують твою спрагу...І я поповзла,так так,саме поповзла.Це теж саме що злітати,різниця лише у тому,що злітати можна голосно
з криком,а от сповзати треба дуже тихо і повільно.От би перетворитись в той момент на шовкову стрічку у такому ж волоссі.
Нарешті та стрічка опинилась серед бахроми на підлозі.Двері.Сильні окови,от як через них прошмигнути,щоб ніхто не помітив.
Один невірний рух і мій план накриє золота таріля,та мені хотілось торкнути її там,серед зірок.Думки,як справжні помічниці
допомагали мені у дорозі і нарешті ми дібралися пункту призначення.Оце смак.Давненько я не відчувала такого смаку води.
Йдемо далі...Він чекав на мене.Він теж хотів відчути той злет.Він усе розумів,уявно мені здалось,що задня його частина тіла
нахилилась.Що він казав?Якби ж я чула,та й прислухатись не було часу.Наближався ранок я погладила гриву Грози.-Пробач,він
мене не скине-Що я відчула? Світ! Я відчула світ.У Чорнобривчика виросли велетенські крила,та вони не заважали нам летіти
серед крони.Віти були лагідні-лагідні,ніжні-ніжні.На пагорбі Чорнобривчик зупинивсь і підскочив на задні копита,а потім
заіржав,та так несамовито і дико,те іржання було схоже на спів горнів,що пробуджують гори,що це?Це воля,Діано,це смак волі.
Саме так вона проявляється,що я кричала?Може колись пригадаю,та тим криком ми розбудили сонце.Повірили?Насправді прийшов час
сходу.Ніхто не має влади над сонцем,ніхто не може його приспати чи навпаки.Як сходило так і буде сходити,і хай там що...
Воно зійде,як сьогодні.Чому я тут сама ?Чому без чоловіка?Тому що він спить,зараз він де-онде літає собі ні про що не
думаючи,або збирає яблука як завжди.Допоки людина спить її не можна тягти з іншого світу,внутрішній голос знає коли треба
пробуджуватись,Орест знає,якби ж то всі того хотіли,я маю на увазі голос.Хоча іноді я теж десь перебуваю,та буває й таке,
що він витягує мене серед сну.Та я пробачаю його,бо ніякий світ не зрівняється з ним,він найпрекрасніший з усіх світів.
Водоспад димів,там мабуть холодно,чи той дим випаровує частку тепла.Я переможу,ще хвильку і я переможу цей страх холоду.
Цей страх,він як футболіст завжди з командою підступає,не гаючи ні хвильки і вже шепоче шепоче.-Злазь,Діано,та чи ти
видерешся знову серед лісу на цього скакуна?Чи може ти підеш пішки і ще встигнеш на каву,а може й на вечірку,чи ти вже
забула,що у тебе сьогодні гульбанка?ні ні,я просто так нагадую,ти ще маєш трохи часу.--К бісу,геть,ідіть геть,дайте спокій-
Думкою я пристукнула випадково в стегно коня...Він трохи невірно мене зрозумів,та вже було пізно,коні не люди вони віддають
себе відразу.Проте я познайомилась з шокотерапією,прикольна штука.Вона вміє лікувати,у цьому гріх сумніватись.Чорнобривчик
не Орест,він не вміє спасати цілунками,окрім того він ще й втік у свої прерії.Тепер точно доведеться йти пішки,ото Орест
буде вражений,жіноча логіка-піду ловити коняку,щоб не сердити чоловіка,а все час,крутить вертить,хочу відпустку.-Діано! Сонечко!
Виходь з води,там холодно. -Дуже холодно!Було!А може й ні,я не встигла відчути.-Оце видовище!Я вже сто років такого не
відчував,й страшно подумати,що я міг не встигнути.-Не кепкуй з мене,шмигни свою кобилицю і відчуєш таке,що й двісті не
відчував.-Мені жаль мою кобилицю,змерзне,захворіє,ти ще довго будеш там скакати?вилазь!-Не вилізу,там холодно,а ти чого
сюди прискакав?ти ж так міцно спав.-Так,я чув як ти сповзала,це було еротично,ледь втримався,але думаю,почекаю,не
хотілось тебе відволікати,чекав-чекав,тут Гроза як заірже,я аж зхопився,ти навіщо мене залишила?-Ми ще довго будемо вести
переговори на різних берегах?Я вже стомилась.Зжалився.Підійшов ближче на декілька кроків,та береги ті ж самі.-Оресте,
поцілуй мене,мені дуже холодно,будь-ласочка...-Мене тут нема,я не входив у ваші плани,та й не може бути тобі холодно.
-Добре добре,я зараз вийду і заморожу тебе своїм тілом.-Не вийде,я на коні.Я образилась?так я образилась.-От і добре.
Слова бувають холодніші за воду.Я виходила з води а вона не хотіла мене відпускати,зліва блищав водоспад сумними скляними
очиськами.Я мала йти до нього,торкнути тих очей,розвіяти смуток,впустити веселку...-Діано,Діано ми так не домовлялись,
не залишай мене,йди до мене.-Не чіпай,я холодна і водоспад теж холодний,ми порозуміємось.Орест крепко тримав мене в одній
руці,а іншою розстебав сорочку.Нарешті він її зняв і розслабив обійми,у такі секунди не варто брикатись,відпустить не
відпустить,а кров розгуляється.Я гадала він вкриє мої плечі,а він постелив її на траву.Як я впала на ту постіль я не
помітила,та вона була така приємна і свіжа як м'ята.Орест розчісував моє волосся своїми гребінчиками,у мене крутилось в голові
і пахло бамбуком.Гипноз не діяв-очі не відкривались,на них впало небо і сотні сотні хвиль то підступали,то поринали,
я згадала сон,диний сон,це він облив мене холодним потом.-Оресте,мені наснилося,що не бо заховало тебе від мене,я йшла
крізь хмари,а воно було устелене вовняними полотнами,я не мала сили в руках,тоді я зрозуміла що дістатись до нижнього
настилу можна лише під кутом гостро виточеного леза,я різала на частини ті полотна а вони устелялись новими й новими.
Тоді з'явився ти як грім,залишаючи після себе відблиски гострозубих блискавиць пройшов крізь моє серце,душу,тіло ,
залишаючи маленькі кольорові кристалики,вони падали нестримними словами і перетворювались на зірки,кололи мені у грудях
а сотні інших зірок дивились на мене пронизливим поглядом,від нього мені ставало моторошно,а полотна виростали,а сотні
чорних очей впивались у мене пиявками і пили кров,в якийсь момент полотна почали втрачати чіткість,я тебе не бачу,та чую,що десь
там далеко ти розриваєш ті полотна і твої кроки стають швидшими-швидшими...Тут я прокинулась,мені було так погано.-А тепер Діано
послухай продовження того сну.Ти прокинулась від грому в моїх гарячих нестримних обіймах,ти хочеш випростатись і вдихнути
повітря,замість нього ти відчуваєш теплі губи,язик,ось тебе вже судомить,йди до мене,промовляш ти лагідним тихим голосом
і я йду,по розпеченому вугіллі.Пече,усюди пече,та я не можу відмовитись від тебе,а ти тягнеш мене і затягуєш все далі
і далі.Тенета,Це справжні тенета,це щось таке,що хоче мати владу над тобою,тиснуть гормони?Звужують судини?Скоро все
скінчиться?І твій мозок полине у сон.Та це не скінчується,чуєш Діано,воно не скінчується...
Боже !!! Що це ? Любов?
ID:
281828
Рубрика: Проза
дата надходження: 21.09.2011 15:15:15
© дата внесення змiн: 09.10.2011 17:51:16
автор: Ольга Ратинська
Вкажіть причину вашої скарги
|
