Вона така скляна, холодна і пуста
Стояла там, так гордовито та нестанно
Несла себе, свою всю велич та красу,
А я дивився так на неї, немов, усі мої світа завмерли.
І лиш вона та я.
О так, тихіше подих вітру, не зраджуй їй.
Ковток, і ще один ковток, того повітря, який минає в ній.
Тихіше розуму благання, тихіше все навкруг.
І сніг той білим маревом вкриває більшість смуг.
Тихіше шепіт, серця стук.
Вона така прозора, така чарівна і пуста,
Здебільшого вона завжди була.
А я закляк хлопчиськом перед нею,
На мить забувши про життя.
Немов би вся та велич і краса
Була оманою для мене, усе моє буття.
І так, стояв я біля неї,
Вдивляючись в її холодну стать.
Але вона пройшла скрізь мене,
Залишивши можливість кричать.