Україно моя!
Ми до крові боролись за тебе,
ми лягали кістьми,
ми приносили в жертву серця.
Ми були молоді
і в той час не зважали на себе,
ми боролись за волю,
всі разом ми ішли до кінця.
Україно моя!
ми жадали для тебе свободи,
ми вмирали буть-де:
на дорозі, в тюрмі, Соловках...
І за волю твою
полягло нас, Вкраїно, мільйони,
і, напевно, що спокою більше
не знайде наш прах.
Україно моя!
Ми були ще тоді молодими,
юнаки і дівчата,
і усіх нас зрівняла земля.
Бо за тебе єдину,
нам кулі у спину свистіли,
та не падали ми,
лиш за тебе, Вкраїно моя!
Ми пліч-о-пліч ішли,
на ходу закриваючи рани,
закусивши губу,
щоб не вирвавсь останній наш вдих.
І разом ми пройшли
війни, тюрми, убивства криваві,
щоб на землю ступить,
де зірветься наш радісний крик.
Україно моя!
Від кордону аж ген до кордону,
крізь ліси і степи, і луги,
через захід і схід,
нехай лине дзвінка
твоя пісня про вічну свободу
і про дух нескоренний,
й про славу героїв-братів!