Семимільйонне місто не стане меншим,
якщо одна людина із нього поїхала.
Та ось одна людина із нього поїхала,
і величезне місто вимерло і спорожніло.
І ось я йду по цій пустій пустелі,
куди я йду, навіщо я йду, не знаю,
вже котрий день навколо нікого не бачу,
і тільки скрежет піску на моїх зубах.
Пробач, о семимільйонне велике місто,
о сім мільйонів добрих моїх співгромадян,
але я не можу без цієї людини,
і мені нікого не треба, окрім неї.
Кохана, моя дитино, моя наречена,
моє свято, моя муко, мій грішний янголе,
благаю тебе, як про милість, - повертайся,
я більше жодного дня не винесу без тебе!
(О Господи, зроби так, щоб вона повернулася,
о Господи, зроби так, щоб вона повернулася,
о Господи, зроби так, щоб вона повернулася,
ну, що тобі варто, Господи, зробити так!)
І ось я стою один посеред пустелі,
стотисячний раз повторюючи, як заклинання,
те ім'я, яке сам я тобі придумав,
єдине, відоме тільки мені.
Дитя моє, моя муко, моє спасіння,
моя вигадко, мано, фата-моргано,
синичка в бездонному небі моєї пустелі,
благаю тебе, як про милість, - Вернися!
(О Господи, зроби так, щоб вона повернулася,
о Господи, зроби так, щоб вона повернулася,
о Господи, зроби так, щоб вона повернулася,
ну, що тобі варто. Господи, зробити так!)
І ось на піску стою, схиливши коліна,
стотисячний раз повторюючи свою молитву,
і відчуваю -
вже свідомість моя затьмарюється,
і мова моя все сплутаніша і темніша.
Кохана, моя дитино, моя наречена
(Але я не можу без цієї людини),
моє свято, моя муко,
мій грішний янголе
(Але мені нікого не треба, крім неї),
моя вигадко, мано, фата-моргана
(о Господи, зроби так, щоб вона повернулася),
синичка в бездонному небі моєї пустелі
(Ну що тобі варто, Господи, зробити так)!
***
http://www.litera.ru/stixiya/razval/levitanskij.html#semimillionnyj-gorod-ne
Юрий Левитанский
МОЛИТВА О ВОЗВРАЩЕНЬЕ
Семимиллионный город не станет меньше,
если один человек из него уехал.
Но вот один человек из него уехал,
и город огромный вымер и опустел.
И вот я иду по этой пустой пустыне,
куда я иду, зачем я иду, не знаю,
который уж день вокруг никого не вижу,
и только песок скрипит на моих зубах.
Прости, о семимиллионный великий город,
о семь миллионов добрых моих сограждан,
но я не могу без этого человека,
и мне никого не надо, кроме него.
Любимая, мой ребенок, моя невеста,
мой праздник, мое мученье, мой грешный ангел,
молю тебя, как о милости, - возвращайся,
я больше ни дня не вынесу без тебя!
(О Господи, сделай так, чтоб она вернулась,
о Господи, сделай так, чтоб она вернулась,
о Господи, сделай так, чтоб она вернулась,
ну, что тебе стоит, Господи, сделать так!)
И вот я стою один посреди пустыни,
стотысячный раз повторяя, как заклинанье,
то имя, которое сам я тебе придумал,
единственное, известное только мне.
Дитя мое, моя мука, мое спасенье,
мой вымысел, наважденье, фата-моргана,
синичка в бездонном небе моей пустыни,
молю тебя, как о милости, - возвратись!
(О Господи, сделай так, чтоб она вернулась,
о Господи, сделай так, чтоб она вернулась,
о Господи, сделай так, чтоб она вернулась,
ну, что тебе стоит. Господи, сделать так!)
И вот на песке стою, преклонив колена,
стотысячный раз повторяя свою молитву,
и чувствую -
мой рассудок уже мутится,
и речь моя все невнятнее и темней.
Любимая, мой ребенок, моя невеста
(но я не могу без этого человека),
мой праздник, мое мученье,
мой грешный ангел
(но мне никого не надо, кроме него),
мой вымысел, наважденье, фата-моргана
(о Господи, сделай так, чтоб она вернулась),
синичка в бездонном небе моей пустыни
(ну что тебе стоит, Господи, сделать так)!
ID:
262538
Рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата надходження: 30.05.2011 23:13:36
© дата внесення змiн: 07.06.2011 22:48:10
автор: Лана Сянська
Вкажіть причину вашої скарги
|