Древнє місто – мов храм, чути вітру органи;
Ми двоє у ньому, чужі і незвані.
Малюються в сутіні фрески туманні,
Що чекати ізвідти – мани́ або манни?
Срібним снігом секунд покриваються душі,
В пітьмі мерехтять силуети байдужі,
Лиш місяць підморгує із закалюжжя;
Дай-но світла ще трохи, захмарений друже.
Хай у месі предивній все вколо розтане,
Хай нічка омиє гріхи, ніби рани,
Хай вітер несе над чужими світами –
Поблукавши у них, ми вернемось над ранок.
