Ніні Матвієнко присвячується
Життя театр і всі ми в нім актори…
Лиш самота знімає маски з лиць:
Як справжній друг вона бува говорить
Святую правду, а бува – мовчить…
Вона німа, коли закута в терни
Вічна Любов , мов голова Христа,
Коли Душа, набравши скверни
Лежить на дні вселенського котла.
Я ж не засну ніяк - у мене сповідь.
На суд прийшли супутники мої:
Моя любов і віра, моя совість,
А ще прийшли на суд мої пісні.
І ось я в образі… І знову на арені…
В самотності та не на самоті:
Я людям сповідаюся зі сцени
І моя сповідь - це мої пісні.
Мої пісні для вас! І путь мій в’ється…
Мої пісні – це мій одвічний шлях…
Я піснею живу – допоки серце б’ється,
А як умру то житиму в піснях.
