Із пітьми, глибини,
Із мороку вічного часу:
Я вдивлявся у світ,
Щоб у нього ввійти…
Я прийшов,
Як і ти,
Одягнувшись у мамину ласку,
Дрібно зіткану з слів доброти, чистоти.
Я дивився на світ
Крізь завісу туманів,
І у кошик життєвий надії складав…
Не питаючи літ,
І не маючи планів,
Прагнув слова живого…
Терпливо мовчав.
Я так довго мовчав…
Мов лоза, набираючи сили:
Я насититись мусів красою
Приречених днів…
І, нарешті, сказав...
І вони враз – ожили:
Ті слова, що відмінні від просто слів.
Я думками ступав,
Мов ішов по найтоншому льоду:
За собою лишав,
В білих снах втаємничений слід...
Умирав й оживав…
І була попереду -
Моя віра свята і чарівний наш світ.