Відростайте, мої коси,
Нитями міцними,
Заплітайтеся в покоси
Поки ще не сиві,
Заплітайтесь в небо синє
І в лани широкі,
Бережіть жита озимі,
Цвіт блакитноокий,
Станьте жилами моєї
Матінки-роздолля.
На віки не знайте пекла
Зради та безволля.
Проростайте усе глибше
До кісток прабатька.
Всотуйте усе найкраще
Попелу й багаття…
Бо вже час, о мої коси,
Впитися у руки,
Ґудзувати їх до страти,
Горло затискати
Страхом, тиском, німотою
За брехню карати.
Як родився самотою
У своїй країні,
Не дай згинути свойому
Хисту на чужині.
Залишайся вірним собі,
Закликай собою,
Твої руки мають зброю
У нерівнім бою.
Відростайте мої коси,
Моя тайна сила.
Час косити ті порослі
Бур'янищем ниви.
Час столиці засіяти
На чолі держави.
Час майбуттю керувати
Своїми ділами.
Час творити час прекрасний,
Дім новий і знову
Переборювать нещастя
Роду золотому…
А коли уріжу коси…
Знов западе тиша.
Плесо річки. Гори. Просо.
Шлях. Пробігла миша.
Як відкрию очі в полі,
Плакати не смію.
Під ногами - пам'ять волі
І моя родина.
Не зломити нашу долю,
Не знайти спочину,
Поки серце не відчує
Вільну Україну.