Тіло налилося гарячим оловом, який змушував уклонитися землі. А в середині щось жерло, наче з жаху стугоніло серце, яке боялося гострого ножа. Тах – тах – бом…Тах – тах – бом… стукаючи залізними руками, обзивався старезний, привезений із Швейцарії годинник.
– куди доню йдеш?
– спіть, вам здалося…
– котра година?
В іноземного гостя руки стояли нарізно: зі сходу коротка права рука тримала трійку, а ліва, від самого народження довша ловила західну дев’ятку…
Ранок. Легка мряка ховала за кулісами вбивство молодого хлопця, який помирав зі словами на вустах: «Більше не люблю!»…
– доню, ти чорний камінь!
– я знаю, але він отримав по заслузі.
Гаряче олово захололо під сирою землею. Вона їй таки поклонилася…
22.02.11.
