Ми щастя намагаємось знайти
У відкритті і пізнанні нового,
Проте не розуміємо простого,
Що серце нам лиш може донести.
І в океані почуттів пливти,
Що є плодами нашої уяви,
Котрі солодкі просто до нестями...
Немає кращої для нас мети.
Проте не можна жити почуттям,
Яке у собі містить лиш ідею,
Не можна бути одержимим нею
І марити солодким майбуттям.
Ми хочемо покінчити з життям,
Котре природа нам подарувала.
Невже вона так просто змарнувала
Буття краплину, що віддала нам?
Чи у бурхливім вирі почуттів,
Цінуємо ми лиш оту частину,
Що може понівечити людину,
Яку Творець звеличити хотів?
Тут стільки ще незвіданого є,
Непізнаного нами навіть трохи,
А ми своє одне життя псуєм
Задля ідеї, яка славить двох лиш
