Вітер, холодний до болю,
в карти зіграє зі мною.
Нащо ж скидає зі столу
карти як зайві додолу?
Вітер жорстокий, морозний,
сильний, такий несерйозний.
Трушусь, неначе я гола.
Карти, крім двох, полетіли
пір/ям у небо зі столу.
Кажу я вітру несміло:
"Годі, бо я так не граю!"
Він зреготався так гучно:
"Я ж тобі, дуро, гадаю
на твоє близьке майбутнє!"
Я захотіла поглянуть,
взяти до рук віщі карти.
Пальці не слухались в/ялі.
Вітер сміявся:"Не варто!"
Карти зірвалися з місця
в небо мазутово-чорне.
Сміх в поєднанні зі злістю
ковдрою ніжно пригорне.
Сонце не сходило зранку.
Вітер сміявся, як ст?рво,
гладив берізку-коханку.
Дівчина ж була вже мертва.
Вітер накрив її снігом,
дмухав на русе волосся.
Не залишилось і сліду
з того, що тут відбулося.