Мало куди не ступала нога сталкера. Він побував від границі кордону до земель під самим Саркофагом. Радіаційні звалища техніки і в’язкі болота на заході, Рижий ліс і води Прип’яті. Всі вони мали можливість відчути на собі людську діяльність, яка рушила і без того тонку настроєну екосистему, що еволюціонувала в межах території названої Зоною. І ніщо, окрім, як робитися сильнішим, живучішим і агресивнішим, проживаючі там мутанти і пророслі там рослини-ендеміки просто не могли. Вони не мали вибору. Еволюція дає виживати найпристосованішим. А виживати в Зоні могла давати тільки вона, а еволюція в її руках була всього лиш як інструмент. І можливості його були хіба обмеженими кількістю променевої радіації і тими невідомими впливами і випромінюваннями, які з’явилися водночас з самою Хазяйкою. Вона хитро і підступно, з відмінним відчуттям іронії вершить долі, тих, хто посягнув на її територію. Та і до своїх творінь вона ставилися з гумором, водячи їх в круговорот всіх подій, які відбуваються під їхнім наглядом…
***
Звук стрільби. Грізно трясуться рейси залізної дороги. Гул і відлуння розкидається по стінах тунелю.
Під ногами в сталкерів починав підійматися гравій, а рейси швидко вигнуло в сторону людей. Полишивши точну стрільбу, всі троє кинулись тікати. Різний пробував стріляти з автомата в пустоту на ходу. Заклинило. Не став перезаряджати і кинув зброю геть. Хлопок. Сталкери повинні були закриватись руками від гравію, який сипався їм на голови. Закололо в боку. «Лікування» в барі дається в знаки. «Якщо втечемо, зав’язую», подумав Яковіль. Після повороту стало видно вихід з тунелю. На дворі було погода, як зазвичай для Зони. Град із каміння припинився, але вони не перестали швидко бігти. Ось і світло видніється. «Далі, далі», скомандував Тесей. І сталкери швиденько видряпались на пагорб, подалі від тунелю.
Усі троє захекано переводили подих на ржавій траві. Розслаблятися команди ніхто не давав. І б не дав. Це ж Зона. Тому всі ще старались підносити голови і слідкувати, щоб ніхто не підкрався. Тесей звірився з ДЖФ. Нікого не було, окрім них в радіусі 50 метрів.
- Чисто. Відірвались.
Перше, що зробив Яковіль, коли піднявся із спини, так це припав до своєї фляги. Міцний місцевий самогон, розведений невідь в чому, спалював горлянку сталкеру. Занюхавши рукавом, він запропонував флягу Різному. Він не став відмовляти.
- От чортівня! Такий хороший автомат прийшлося викинути, – скривившись від пійла гаркнув Різний.
- А чого ж його було викидати? – забравши в товариша свою бутилочку запитав сталкер.
Той тільки відсахнувся рукою – і сам не знав, чому так зробив. Досадно, адже він витратив на цю модифікацію чималу суму. Нічого, якщо все біде добре з новим артефактом, то і на комбінезон новий хватить.
- Тесей, чуєш, надіюсь ти контейнер не викинув, так як я своє? – головний групи важко заперечив головою, піднімаючи свій скинутий протигаз.
- Може покажеш, за що ми так шкурами своїми ризикувати? Хочеться хоч якось поглянути на цю «важливу для науки і людства річ», - Яковіль перекривив він вченого, який надав їм цю роботу, також запихаючи уєе непотрібний респіратор в сумку.
Тесей скинув з себе рюкзак через плече і розстібнув хімзахист. Було парко після такого марафону.
- Та мені і самому цікаво поглянути. Бісова ковінька, я й не встиг розгледіти, як його в контейнер налаштовував, коли ці бюргери напали, - помало розсунувши рюкзак він акуратно почав витягувати контейнер з нього.
- Угу, Їх там шість чи сім штук було, це точно.
- Ба, дюжина, не менше. Бачив як рейси вивернули?
- Тільки в Електромагніті нікому про те, як нас гравієм закидало, окей?
- А тільки мені так здалося, чи в них очі світились? – Різний на такий запит Яка тільки хіхікнув. «Мало чого в темноті розглядиш», подумав, - А що? Може це в них від радіації, або ж мутували так. Щоб в темноті краще було видно, - почав виправдовуватись той.
Тесей і Різний переглянулись, їх здавило від стримування сміху.
- Залишиш свої гіпотези, про то що в них там і для чого світиться для вечірніх казок в Електромагніті, - підколов свого друга Різний.
- Та, нам всім буде що розповісти… Так, все, момент істини. Всі погляди на мене, відкриваю…
Сталкери на мить замовкли. Тишина. Всі очі зупинились на контейнері з завітним артефактом. Клац! Звук розгерметизації. На контейнері засвітився червоний сенсор: від артефакта розповсюджувалась радіація. Тесей акуратно виклав його на рівну поверхню і рукавом перевернув. Артефакт завис в повітрі, легенько пульсуючи бурим світлом. Зовні Гомункул нагадує ембріона людини. Дуже бридкого ембріона. Камінь мав вигляд скрученої в клубок, з руками, ногами і головою, ненародженого. Пульс легко можна було ототожнити з серцебиттям. Сталкери зачаровано дивились на диво природи так, що аж втратили пильність і забули про темний тунель. Яковіль роззявив рота, а в Різного сльоза потекла. Ще б пак, вони навіть суму в рублях не запам’ятали за виручку з артефакту. Хоча він мав дуже цінні властивості, які можна використати для себе, але таку пропозицію навіть на трьох ділити не жаль. Адже рік цей артефакт ніхто не знаходив, тож опит на нього дуже і дуже збільшився. Першим прийшов в реальність Тесей.
- На цьому сеанс завершений, - різко пробив тишину і почав операцію по заштовхуванню артефакта в контейнер. Яковіль голосно проковтнув слину, Різним потер лице, - Тлумаки ви зелені, для вашого ж блага. Там в долині кровосос походжає, добре, що не замітив нас.
- Ось тому ти й вожатий, що можеш не відволікатися на земні блага, а то й тільки слідкуєш, щоб ми живі лишилися, - сталкер пробував встати з землі, - І на що ж ти будеш витрачати зароблену суму? – поцікавився в Тесея Яковіль.
- Ну, секрет, - скупо усміхнувся про себе командир, - хоча спершу борг покрию, який «інвестував» наш похід і на лапу воякам відкладу. А в планах хочу з іншими вистрілами* через кілька місяців з Зони тікати. Хватить їй і з мене, і з неї також моєї присутності.
- А я точно нап’юся! А потім до дівок. А потім знову нап’юся разом з бабами. А потім… Точно! Я ще Цементу винен! – перебив вожака Яковіль, - Та і снарягу потрібно підлатати. А ще обов’язково прилад нічного бачення куплю, а то як незручно з ліхтарями в темряві. На чорний день звісно викладу, - загинав пальці, - А ти, Різний, на що думаєш витратити кровні?
Різний споглядав за кровососом.
- Блін! Автомат мені жаль. СІГ 550, модифікована самим Азотом! Пом’якшений спуск, пружинний приклад, нарізний ствол, спеціально під бельгійські експансивні пулі. Я на ньому навіть ім’я тієї проститутки вицарапав!
Різний впав в відчай, лише тепер він зрозумів ціну своєї втрати. І це не вимірювалось грішми, він знав, що може купити і крутіший ствол. Але відчуття втрати дорогої речі лише обкручувала його серце, залишаючи глибокі вм’ятини. Яковіль ж недоумкувато витріщився на нього, а Тесей вирішив про себе не нагадувати йому про втрачену зброю.
Перепочинок вже минув, і час був вирушати на Янтар. До вечора було ще далеко, але дорога не займала одного дня. Тож сталкери стряхнувши з себе землю були готовими вирушати. Було вирішено все ж піти в обхід кровососові. Зібравшись, сталкери вилізли на пагорб, за який забігли, тікаючи з тунелю і обвели погляд злощасну темряву.
- Хоч і живі, але жаль автомата, - проказав був Різний, але тут одразу зчинився гул, який заставляв недавно їх тікати від літаючого гравію.
Мисливці за артефактами сполошилися і витягнули зброю, заді них став Різний витягуючи з кобури пістолет. І не встигнувши зняти пістолет з запобіжника, як сталося непередбачуване. З темряви під звичних хлопок телекінетичної сили бюрера на сталкерів полетів якийсь предмет. Не ящик чи дошка і навіть не, знову, каміння. Яковіль зчинив стрілянину по предмету. Дзень! Відпустивши гачок, він підійшов до Різного, біля якого впав снаряд. Той ж стояв як вкопаний і випустив з рук пістолет.
Сталкери зібрались біля автомату, не вірячи своїм очам. СІГ 550, з акуратно вишкрябаними літерами «Аліна» і невеличке серце вкінці, а на пів-пустому магазині виднілась свіжа вм’ятина. Яковіль почухав затилок і розвернувся до входу і тунель.
- Розкажу кому-небудь, ніхто не повірить…
*Вистріли – сталкери, які «відстріляли» своє, звідки і назва. Переважно це пенсіонери-ветерани свого діла, яким вже діла немає до подій, що відбуваються в Зоні. Більшість з них повертаються на Велику Землю. Навіть вояки такому ділу не перешкоджають: вистріли переважно мають великий багаж хабару, яким з радістю діляться з усіма воєнними. Хоча збільшена повага до них викликана не тільки цим фактом, адже воєнні теж люди, хоч і не по уставу ;). Ті сталкери, які також хочуть попасти за кордон, часто ідуть туди з вистрілами: і дійдуть спокійно, і буде кому заступитись у воєнних. На півдні від ЧАЕС існують три сезони масового виходу сталкерів із Зони. Це періоди 23 лютого і 5 травня, день захисника Вітчизни і День Перемоги відповідно. По відомим причинами воєнні в цей час мають підвищений настрій, який підкріплюється збільшеною ставкою і завезенням нової продукції, оковитої в основному. Також це період пізньої осені, перед тим, як на зміну прийде нове начальство і контрактники. Тоді існує більше можливості «договоритись» з бувалими в Зоні вояками. Крім того, вистріли користуються великою популярністю в сталкерський колах. В заповненому барі, саме їхні історії збирають найбільше люду. Крім того, ніхто не намагається посягнути на їхнє життя: батя, він і в Зоні батя. А хто посягне, стане до кінця свого короткого життя відступником.
Також інколи вистрілів називають відлюдниками, окурками, дідами або домовими.
ID:
235325
Рубрика: Проза
дата надходження: 17.01.2011 10:52:59
© дата внесення змiн: 17.01.2011 10:52:59
автор: AS
Вкажіть причину вашої скарги
|
