Не говори від кого квіти ці...
Ревную...
Ти ж знаєш, знаєш, знаєш і сама,
Що на полотнах світлих мрій тебе малюю
І що без тебе на душі зима.
Ти вся така холодна, недоступна...
Грізна...
Зовсім байдужа, наче нежива...
О, дай хоч знак, що я тобі потрібен!
Пізно...
Тобі далекі всі мої слова...
Тендітна, неповторно ніжна...
Була... Колись...
Тепер вже не моя.
Пробач... Прощай... Мабуть ми надто різні.
Я в серці збережу твоє ім'я.
Не говори від кого квіти ці...
Ревную...
Лети до нього, мила, тільки знай,
Що й досі в снах твій стан тонкий малюю,
Що спогади про тебе - то мій рай...
Я Вас не оцінюю. Я лише відзначаю особливості написання Вашого твору та його зміст. Я багато читаю. Мало хто пише про свої негативні сторони...
А мати сумніи у всьому (особлива у словах незнайомок) - правильна позиція, Декартова.
З повагою.
Так, це "найвищий пілотаж", особливо для хлопця. Так можуть зробити тільки насправді сильні духом люди. Спдіваюся, Ви скоро зустрінете (якщо це досі не трапилося) ту людину, яка зможе оцінити ці (і не тільки) Ваші якості.
З повагою,
Соловей
Владко Світлайт відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую Вам! Сподіваюсь зустріти таку людину, хоч Ви мене трошки переоцінюєте
Дуже чуттєво. Сумно. Але все одно Ви залишаєте відкритим закінчення: начеб-то відпускаєте, але ведете мову про можливе продовження стосунків.
Чудовий вірш.
З повагою
Владко Світлайт відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую за коментар! Ви дужу добре зрозуміли цей вірш. Саме це я і хотів сказати - "відпускаю тебе, але моє серце залишається для тебе відкритим".